Спогади випускниці 1969 року
Олени Василівни Білової (Гаврилюк)
Їхала з дітьми до родини у село Глодоси,
Дощ рясний поливав землю. Хмари розпустили коси.
Шлях лежав через райцентр саме у день міста,
У спогади поринула. Перед очима стала картина далека і
чиста.
Тоді також по землях рідних я подорожувала
І по дитячому ті мандри звичайно ж сприймала.
В 1959 році нас з подругою в Березівку оздоровити
проводжали
Таку турботу від Олени Максимівни Тимченко ми мали.
Це наша перша вчителька. Світла їй пам’ять і подяка щира
Березівська школа для нас з подругою стала тимчасова
квартира,
Там піонерський табір розташувався на цілеє літо.
Везли полями на мотоциклі, а навкруги половіло жито,
А по ньому волошки та маки червоні.
Все це так ясно і близько відчула, немов на долоні.
Валентина Іванівна Амбул з дитинства і донині подруга
моя,
Ще й за хресну маму Старшенькому моєму взяла її моя
сім’я,
А подругин батько був хресним мені
Ось такими узами доля поєднала стосунки наші чарівні
Це нині релігія для всих відкрита та доступна,
А тоді осуд був у державі, немов зрада моралі підступна
Та як писав Великий Кобзар : «В своїй хаті своя й правда,
і сила, і воля»
А спогади роїлись в моїй голові, мов навівав їх вітер з
поля…
Надію Миколаївну Вовкогон як тут не згадати. Добрим словом не згадати
Нашу вчительку географії, лише вона могла географічно все
пам’ятати
Ті спогади, бо довгожителька села. Мала спогадів цілу
скарбницю
Тому учні всих випусків завжди поспішали у її світлицю
За добрим словом. На спілкування…
Зі всіх регіонів немов на урок географії до школи на
навчання.
А до Новоукраїнки в дитинстві візитів і не злічити
Не раз делегували мене рідну школу захистити
На предметних олімпіадах і на пісенні ниві
Які ж то дні тоді були відповідальні і щасливі.
На моїй життєвій ниві щедро засіяла школа
Зерно відповідальності проростає й до нині, хоть вже
сивочола.
До цих пір мені Ніна Семенівна Минченко нагадує перемогу
мою
На районній спартакіаді у легкоатлетичному бою
Я зберігаю до нині той диплом за перемогу
А пісню взяла із собою в далеку дорогу,
І несу по життю, бо дотепер у хорі співаю
Словом віршованим внукам своїм ниву засіваю,
То чи ж може для бабусі бути більшим щастям
Ніж долучати їх до прекрасного, мов до причастя
Та я не лише випускниця школи, а й колега вчителям,
Бо працювала рік піонервожатою і мала кабінет на переході
там
Один на двох з завучем школи Борисом Гордійовичем
Лавріненком
То ж бачите спогадів про школу маю чималенько
Співала в шкільному хорі вчителів. Линув на репетиціях по
актовій залі мотив
Пісень: «В тёмном лесе», «Колодники»,
«Степом-степом» і так далі
І оплесків від глядача мали просто шквал
В сьогоденні це звучить – «порвали зал»
Микола Олександрович Кириченко премудростям співу нас
вчив
Вчорашній школярці співати поруч з вчителями був такий
позитив
Понад 30 років тому було з учнями Галини Володимирівни
Адаменко листування
23 учні спочатку 4-А, а потім вже й 6-А клас долучились
до спілкування
Збирали віші земляків до книжки-саморобки
І поетична земля Глодоська мала чималі доробки
Чи збереглися ті вірші у шкільному архіві не знаю
Та я листи до нині перечитую і зберігаю
І сьогодні як реліквію врочисто школі вручаю
Денис Климович Полозняк був не лише суддею на футбольному
полі
А ще й засновником сільського музею при школі
Нині Микола Паскар дбає про етно-спадщину. Подякує йому і
Богу
Бо не знаючи майбутнього, без минулого туди не протопчеш
дорогу.
Кожні 5 років з
однокласниками до школи поспішаєм
Як бачите зі школою тісний зв’язок маєм
Зустрічі нас в босоноге далеке дитинство вертають,
Про ті часи звичайно кожному спогади своє навівають,
Як вогнища травневі на день піонерії горіли-палали,
А на свято 7 листопада до лав жовтеняток приймали
Діти повинні були гідними цього дійства бути
І нам ніколи-ніколи тих часів не забути.
До вступу в комсомол статут потрібно було вивчати,
І в райкомі комсомолу чітко комісії його розповідати.
Скільки ж було хвилювання аби в комсомол прийняли
Старання бути гідними неабиякі були.
Була мета. Була ціль і відповідальність.
Каралась суворо тоді недбалість і аморальність,
На шкільній лінійці пропісочать так,
Від сорому стаєш червоний мов буряк.
Дякувати Богу і мамі я відмінницею була
Та не хвилюватись за товаришів я не могла
Не підвести свій клас і школу кожен мав бажання
І все це чітко впливало на виховання.
Тому переступивши шкільний поріг донині учнями себе
відчуваєм
Хоч і давно уже вік поважний маєм.
Металевими крильми над ставком лелека
Кличе весну в рідне село і мир із далека,
Розступіться хмари, дай птасі дорогу
Щоб село жило й селяни дякували Богу
Щоб завжди було чутно в школі дитячі голоси
Матінко Божа нашу Україну захисти і спаси
Ти можеш її святим омофором накрити
Щоб не могли лиху гради безчинства творити.
Дитинство у всих дітей має щасливим бути,
Я вірю що прохання моє змогла ти почути,
Звернення в молитві звичайнісінької жінки, що народилась
у Глодосах
Нехай квітне калина і хліба утопають в росах,
Жайвір завжди стиглим колосом смакує.
Зозуля у вербах літа Батьківщини лікує.
Бо без верби і калини нема України.
Налікуй зозуленько многії і благії літа
Маки і волошки в вінок довголіття земля хай впліта
На жаль я лише гостя у отчому краю
Та щиро і всим серцем люблю Батьківщину свою.
Зупинитись не можу. Рядок до рядка
Пише та й пише моя невгомонна рука.
200 років як в Глодосах освіту започаткували,
Певно далекоглядні плани мали
Бо слово проростає у віршах моїх і до нині.
Слава Глодосам і Україні!!!
Літа немов хмари такі швидкоплинні
Та дякувати керівництву школи святкуємо нині ми 3 ювілеї
Валентино Миколаївно, Ви щедро віддаєте нам частинку
активності своєї
Здоров’я вам міцного , натхнення на великі справи
Таких як Ви завзятих та в парламент держави
Допоки таких людей має Україна,
Ніхто і ніщо не поставить її на коліна.
Спогади
випускниці 1993 року
Мирончук (Гримайло) Тетяни
Школа…Шкільні
роки…Яке цікаве прожите життя від першого дзвоника і до останнього. Чим далі
від нас шкільні роки, тим теплішими і ціннішими стають спогади про школу.
Найбільше запам’яталася поїздка до
Івано – Франківська. В грудні 1993 року, ми, майже випускники Глодоської школи,
разом з класним керівником
Ященко
Галиною Миколаївною та батьками учнів Паскарем Миколою Михайловичем і Яковенком
Леонідом Олександровичем здійснили подорож до цього мальовничого містечка. Ми
їхали потягом досить довго. Але під час
поїздки ти ще більше зближуєшся з учителями, знаходиш нових друзів та
гарно проводиш час і трішки відпочиваєш від шкільних буднів.
Десять днів гарного відпочинку з
друзями-однокласниками виявились дуже насиченими та плідними. Ми здійснили
подорож в гори, побували в скелях Довбуша. Відвідали Манявський Скет у селищі
Манява.
А як весело пройшло святкування Нового
року в готелі «Прикарпаття»!
Ми веселились, розповідали кумедні історії,
придумували різні цікаві ігри.
Назавжди
залишиться в серці той останній шкільний рік, як світлий спогад про
дитинство і юність.
Спогади
випускника 1993 року
Юренка
Сергія
Шкільні
роки – безперечно один із найкращий періодів життя. Школа – це шкільні друзі,
шкільні вчителі, перші закоханості. Саме тут ми отримуємо базові знання з
різних дисциплін та безцінні поради для подальшого життя.
Всі
свої 11 років навчання я провів у Глодоській ЗШ І-ІІІ ступенів .
Відразу згадую перший день, коли ти
приходиш у 1 клас, ти ще нікого не знаєш і відчуваєш себе якось некомфортно,
але вже в той же день ти знайомишся з своїми однокласниками,
знаходиш нових друзів і тоді шкільне життя стає набагато приємнішим та
цікавішим.
У початковій школі було досить весело –
це час безтурботності, ти просто живеш, навчаєшся, відпочиваєш і більше
тобі нічого не потрібно.
Далі була старша школа. Саме тут
розпочалася моя активна участь у житті навчального закладу. Шкільне
самоврядування, святкові концерти, та
навіть поїздки до Києва та Івано - Франківська.
Класним
керівником була Ященко Галина Миколаївна. Це
унікальна жінка, яка давала нам корисні поради та ділилися своїм
досвідом.
Окремо
хочу згадати наші Андріївські вечорниці. Це було просто дивовижно,
весело. Тут збиралася вся наша класна родина: мами, тата, дідусі, бабусі.
Усі
присутні змогли поринути в атмосферу українського гуляння, відчувши себе на
справжнісіньких українських вечорницях. На гостей чекали веселі розваги, цікаві
гумористичні андріївські гадання. А пригощали усіх традиційними
смаколиками української кухні. Свято
проходило весело.
Я пам’ятаю кожного свого вчителя і кожен
шкільний предмет.
Шановні
вчителі! Дякую Вам за знання, які Ви мені дали, за безцінні поради, дякую
за те, що зробили шкільні роки корисними та цікавими!
Спогади випускниці 1975 року
Дмитренко Людмили Михайлівни
Моя Глодоська школа – це одне із самих важливих місць
на Землі. Вона дозволила відкрити очі на щось нове, незнайоме. Тут я знайшла
нових друзів, знайомих, вчилася жити. Робила не тільки помилки в житті, а й
хороші вчинки. У своїй школі я познайомилася з майбутнім своїм чоловіком.
Взагалі, все головне в моїй долі почалося зі школи. І самі найкращі роки життя
пройшли саме тут.
В нашій школі працювали і навчали найкращі в світі
вчителі. Перша моя вчителька і друга моя мама – Шрам (Товпига) Надія Давидівна.
Вихователем групи продовженого дня із 1-го по 7-ий клас була Хоружа (Клименко)
Марія Прокопівна. Учителі історії – Хоружий Микола Денисович (він же і директор
школи), Филоненко (Яковенко) Раїса Федорівна. Вона працювала вчителем
початкових класів, але в 4 класі у нас викладала історію. У старших класах
історію читали Мохонько Іван Андрійович, Полозюк Ліна Павлівна. Учителі
географії – Вовкогон Надія Миколаївна, Бітнер Паша Афанасіївна, Упиренко
Григорій Архипович. Учителі російської мови та літератури – Яковенко Лариса
Степанівна, Артеменко Тетяна Григорівна, Литвиненко Віра Матвіївна. Учителі
трудового навчання – Полозюк Денис Климович, Малишко Володимир Кирилович.
Учитель креслення – Юренко Михайло Сергійович. Вчителі біології – Усенко Галина
Михайлівна і Трубачова (Двірня) Ганна Андріївна. Музику і малювання викладав
талановитий і любимий наш учитель – Кириченко Микола Олександрович. Скільки з
ним було переспівано пісень, скільки концертів дано для учнів і жителів нашого
села! Фізику викладали Чопенко Григорій Мусійович та Лавріненко Ганна
Мефодіївна. Хімію – Бужак (Чопенко) Олена Олександрівна. Любили дуже уроки
фізкультури із нашою вродливою вчителькою Минченко Ніною Семенівною. У школі
працював гімнастичний гурток, який вела Ніна Семенівна. І часто виступали на
сільській сцені з акробатичними номерами. Глядачі нам дуже аплодували. У
хлопців фізкультуру викладав Добровольський Валентин Мартіянович. Військову
підготовку вів Лавріненко Борис Гордійович. Англійську мову – Королько
(Бериндя) Олександра Олександрівна та Щербина (Калько) Клавдія Микитівна.
Учителі української мови та літератури – Подвиженко (Скрипка) Галина Яківна,
Короп (Гордієнко) Віра Григорівна. Математику читали – Росолова (Гресь) Тамара
Герасимівна та Чуйко Тетяна Максимівна.
Класними керівниками на протязі шкільних років були Росолова
Т.Г., Чуйко Т.М., Мохонько І.А.
Бібліотекарем на той час в школі працював Трубачов
Анатолій Павлович. Піонервожатими були Зафтонова Олена Вікторівна, а потім
Ященко Галина Степанівна.
Пам’ятаю, коли я була
семикласницею, у школі проходила гра «Зірниця», а потім «Комета». З яким
ентузіазмом кожен клас готувався до них.
Я не один рік була головою ради загону,
комсоргом класу. Активною учасницею художньої самодіяльності.
Проживала від школи десь кілометрів за
шість – на Хутірській вулиці. І нас до школи підвозив автобус. Пам’ятаю велику радість, коли у 1968 році перейшли у нову
школу. І зараз відчуваю той запах фарби. На першому поверсі, прийшовши до
школи, міняли взуття. В школі зимою було настільки тепло, що біля батарей не
можна було всидіти.
Пам’ятаю, як ми діти
пережили страх, коли зірвалася буря і знесло шкільний дах. Ми, п’ятикласники, якраз були на уроці російської мови з Ларисою
Степанівною. Але, на щастя, все обійшлося, ніхто не постраждав.
18 січня 1972 року у Центральному Будинку
культури був фестиваль. Учні школи приготували гарний концерт. Я, Таня Мизин,
Ніна Логвіненко, Лєна Дундерська, Валя Пич виконали дві пісні «Расцветай
Сибирь» і «Портрет Зои».
І, до речі, виступали в українських
костюмах. Кожного року 19 травня було свято Піонерії. На стадіоні розкладали
вогнище, проводили різні змагання, конкурси. Було дуже весело. На все життя
запам’яталися туристичні поїздки по Закарпаттю, коли була
семикласницею і по Росії, коли вже була дев’ятикласницею.
Із нами як завжди їздив Полозюк Д.К.
У школі дуже любила писати твори. Пам’ятаю написала гарно твір у 7 класі «Дорогою ціною»
Коцюбинського. Вчительська похвала була такою дорогою, що на крилах летіла
додому.
А як не сказати хоч декілька слів про клуб
«Пошук», девізом якого були слова «Ніхто
не забутий, ніщо не забуто», який організував Денис Климович. І я була першим
командиром цього клубу. Скільки було зроблено пошукових робіт!
А влітку після 9 класу у школі працював
табір відпочинку, в якому ми з Любою Кательницькою були вожатими.
Перед очима у школі концерт. Я на сцені
виконую пісню. Запам’ятала тільки декілька рядочків:
«Детство мое постой, погоди, не спеши. Дай мне ответ простой, что там впереди».
Де ж воно моє шкільне дитинство, моя юність? Чому ми завжди цінимо все тоді,
коли його вже з нами немає. І сьогодні я схиляю голову перед своїми учителями,
які вже знаходяться в холодних небесних обіймах і тільки тепер розумію, скільки
вони подарували нам любові, турботи, тепла і доброти. Всі мої вчителі
викликають найкращі спогади.
Запам’яталося, як третьокласницею у сільському клубі
танцювала на сцені «Київський вальс», а дев’ятикласницею грала роль цариці у п’єсі
«На хуторі поблизу Диканьки».
А ще хочеться окремо написати про виховательку групи
продовженого дня Хоружу Марію Прокопівну. Це була дійсно вчителька від Бога. Як
вона любила дітей! Її очі світилися завжди таким теплом і ласкою, що я не зможу
їх забути до кінця своїх днів. Я навіть пам’ятаю
її руки, її голос, її посмішку. Хоч уже з того часу промайнуло 45 років. Яке
цікаве шкільне життя було з нашою вихователькою! Пам’ятаю мости дружби між
нашим класом і класом Новоукраїнської школи № 6. Ми їздили до них у школу –
вони до нас. У нас зав’язалася така дружба, що дехто і до
цього часу підтримує зв’язки із ровесниками цієї школи.
Возила нас Марія Прокопівна на екскурсії в Канів, Умань. А скільки цікавих
заходів проводила з нами в класі. Ми навіть додому не хотіли йти. Марія
Прокопівна стільки перечитала нам цікавих книг. Деякі я запам’ятала: «Шхуна Колумб», «Сашко», «Таємниця Соколиного
бору», «Друзі не зраджують». Читали журнали «Піонерія», «Юний ленінець». Ми
завжди слухали Марію Прокопівну, затамувавши подих. А було ще так, що дочитає
Марія Прокопівна до самого цікавого місця в книзі, а «Далі, - говорить, -
продовжимо завтра». І ми, діти, не могли діждатися наступного дня. Старалися
якнайкраще виконати домашні завдання, щоб наша люба вчителька продовжила нам
читати цікаву книгу.
Дуже хочеться надіятись і вірити, що і мої
учні, яких я навчала будуть пам’ятати свою першу вчительку тільки з найкращої
сторони. Рідна
моя школо, процвітання тобі ще на сотні років! Я люблю тебе і завжди серцем і
душою з тобою!
Дмитренко (Тарасенко) Людмила Михайлівна,
випускниця Глодоської середньої школи 1975 року,
вчитель початкових класів Глодоської школи,
вчитель вищої кваліфікаційної категорії,
відмінник
освіти України.
Комментариев нет:
Отправить комментарий