Історична довідка «З історії розвитку освіти в с.Глодоси»
Минали роки, територія села зростала, а на початку 18 століття тут було створено військове поселення. Саме тоді виникла необхідність створення матеріально-технічної бази для військових навчань. А у 1818 році почала діяти школа кантоністів, яка давала військову та цивільну освіту (агрошколи). В таких школах навчалися діти військових поселенців. Кантоніст (солдатський син, або син військового поселенця) від народження приписувався до військового відомства та навчався у спеціальній військовій школі. Хлопчиків поділяли на три групи: молодшу — 7—10 років, середню — 10—14 і старшу — 14—18 років. Кантоністи середнього віку навчалися письма, арифметики, вміли читати, знали Закон Божий. Старші навчалися військової справи і привчалися до землеробства. Кантоністські школи були навчальними закладами закритого типу (щось на зразок суворівських або кадетських училищ) і готували спеціалістів двох головних напрямів — військового та господарського.
1818 рік – створення школи кантоністів, в якій навчалися діти військових поселенців.
У 40-х роках XІX століття в Глодосах була побудована Покровська церква, яку очолював Леонтій Виноградов. Цей священик організував хор хлопчиків, який брав участь у літургіях. Одночасно, отець Леонтій започаткував і сільську школу, в якій навчав маленьких хористів грамоти: письма, читання та рахунку, тобто арифметики. Ось такою була програма первісної глодоської школи.
Приміщення школи було маленьким і низьким, це була звичайна селянська хатинка на одинадцять учнів. Найбільше часу в ній відводилося церковним співам. Уроки відбувалися у маленькій хатинці, що була розташована у церковному дворі. Як бачимо у Глодосах навчання грамоти сільських дітей належить нашій православній церкві. І саме вона була історичним ініціатором шкільного навчання підростаючого покоління в Україні, адже на той час не держава піклувалась про освіту сільських дітей, а священники і диякони у школах при церквах, так званних церковнр-приходських.
А в 1855 році на території Всесвятського храму, територія сучасної школи звели три корпуси церковноприходської школи, розрахованої вже на 250—300 учнів. У школі було відкрито навіть бібліотеку. До речі ця школа знаходилась на території нашої теперішньої школи. До наших днів залишилася пам’ять з тих часів — величний сріблястий осокір, який і нині росте та прикрашає господарський двір школи. Природа призначила цьому дереву жити ще не одне століття, і очевидно його посадили колишні учні під керівництвом першого директора тієї школи Гаврила Тихомолова, приблизно у 1860 році.
У 80-х роках ХІХ століття школа носила офіційну назву — Глодоське друге народне училище Міністерства народної освіти. Приміщення школи Тихомолова зруйнували у 1970 році. Але саме місце виявилося ніби освяченим на виховання дітей, тож і сьогодні на цьому місці розташовується школа — сучасна Глодоська.
До наших днів залишилася пам’ять з тих часів - величний сріблястий осокір, який нині прикрашає господарський двір нашої школи.
Відкривали у Глодосах у 80-х роках XІX століття і земську школу, яку вдячні земляки назвали Божоровою за прізвищем першого її директора Федора Омеляновича Божора. Ця людина від природи мала талант навчати дітей. Для Глодос це був взірець учителя-організатора. Федір Омелянович листувався з Львом Толстим і мріяв застосувати толстовські методи навчання і у глодоській школі. Тож не дивно, мабуть, що всі його п’ятеро дітей теж обрали працю вчителя. Місце розташування школи зберігає її назву і досі. Офіційно школа називалася земським народним училищем, за статусом була семирічною, а пізніше — восьмирічною. За радянських часів це школа №2.
Місце розташування школи зберігає її назву і досі.
Самих себе перевершили глодосяни у 1899 році, коли побудували приміщення нової школи, зовні схоже на яснополянську школу Льва Толстого. Ця школа була своєрідним університетом, який готував учителів для Вознесенського навчального округу. Нам, глодосянам, і тепер приємно відзначити, що в немалому за територією окрузі було широко відоме наше село як учительське. Новозбудовану школу в кінці XІX століття ще називали і духовною семінарією. Учні, які закінчували цю школу, допускалися до складання екзамену на вчительське звання. Ми і сьогодні пишаємося, що Глодоську семінарію називали сільським університетом, тому що вона готувала вчителів для великого навчального округу, що звучало гордо і авторитетно.
Влітку 1918 року в Україні було створено понад 50 українських гімназій. Не дивно, що серед них виявилася і Перша українська глодоська гімназія, яка була відкрита весною того року і відіграла велику роль у формуванні національної самосвідомості населення краю.
Особливо активну роль у відкритті гімназії, її фінансовому забезпеченні, відіграв революціонер, а пізніше повстанський отаман, письменник Фотій Мелешко. Директором гімназії працював Петро Нечипуренко, викладав історію України вчитель Крайній, працювали тут вчителі Сиваш, Федір і Гнат Божори, онуки патріарха учительської династії. За місцевими переказами, ці вчителі-патріоти прославилися серед освітян тим, що у виключно стислі терміни самі створили нові українські підручники, перш за все — з історії та літератури, розмножили їх на друкарській машинці і використовували для навчання учнів. Розроблялися ними й нові символи та свята. А особливо урочисто відзначали в гімназії роковини народження Тараса Шевченка.
24 листопада 1968 року вперше відкрила свої двері дітворі Глодоська середня школа. Збудована вона була на кошти місцевого колгоспу-мільйонера імені Фрунзе. Головою колгоспу на той час був Іван Наумович Кондратьєв. Тому школу в селі й дотепер називають Кондратьєвою. Кошторисна вартість будівлі школи становила один мільйон сто тисяч карбованців. За проектом вона була розрахована на 964 учнівські місця. Це мала бути напівскляна, триповерхова школа, тобто справжній храм науки.
Істоичні джерела та документи:
Ковирьов А.І. Факел через віки. – Новоукраїнка 2015. – 176 с.
http://akov.weebly.com/1050104010581040105110541043-1042104810441040105310481061-1050105310481043/7423931
Лавріненко Б. Г. Сторінки з історії села Глодоси. – Кіровоград : Поліграф-Терція, 2007. – 124 с. https://mokry.org.ua/lav-1.html
x
Комментариев нет:
Отправить комментарий